Ukrainian Poetry

Отак пройду крізь твій великий подив

Ліна Костенко

Отак пройду крізь твій великий подив
не зачеплюсь об лагідні слова.
Ти Вельзевул. По душу теж приходив.
Аяне віддала її — й жива.
У тебе з вуст пашіло біле полум’я.
Аби ж то й окошилося на тім.
Ти був високий, наче сонце полудня,
і сумнівам скорочувалась тінь.
Таким лишись. А я піду у зливи.
Молитись пням… Такі тотальні пні…
Я нелюблю нещасних. Я щаслива.
Моя свобода завжди при мені.

And So I’ll Pass Through Your Admiring Purview

Lina Kostenko

And so I’ll pass through your admiring purview,
not getting caught on gentle words you give.
Beelzebub came for my soul before you,
and I did not give in to him, and live.
Pale fire licked your lips with every bromide.
If only that foul flame were then put out.
You towered high above like sun at noontide.
Your light shortened the shadow of each doubt.
Stay as you are. I’ll walk towards the thunder.
I’ll pray to stumps… such universal things.
Loving your grief would tear my joy asunder.
From every thunderstorm, my freedom rings.

За гріх щасливості в неслушний час

Ліна Костенко

За гріх щасливості в неслушний час
належиться покута і покара.
Над віражами карколомних трас
я тільки жінка з крилами Ікара.

Розтане віск — я в море упаду
ізахлинуся морем, як тобою.
Ції жаги некликану біду
лише твоєю ніжністю загою.

Стоять в шибках осінні вітражі.
Забути все. Піти — не озирнутись.
Ти здатен на смертельні віражі.
Ми не могли у світі розминутись.

The Sin of Great and Yet Untimely Bliss

Lina Kostenko

The sin of great and yet untimely bliss
brings punishment and pain the sinner weathers.
Above that great Icarian abyss,
I am a woman dressed in wax and feathers.

The wax will melt. I’ll fall into the sea
and struggle, overwhelmed by your deep ocean.
The uncalled anguish of this thirst in me
I’ll only cure by your divine devotion.

The window now shows autumn. Life persists.
Forget the past and make a firm decision.
You are prepared for deadly turns and twists.
In this world we could not avoid collision.

Очима ти сказав мені

Ліна Костенко

Очима ти сказав мені: люьлю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірьского кришталю,
Несказане лишилось несказанним.

Життя ішло, минуло той перон.
Гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.

Світали ночі, вечоріли дні,
Не раз хитнула доля терезами.
Слова, як сонце сходили в мені,
Несказане лишилось несказанним.

With Your Eyes You Said

Lina Kostenko

“Beloved.” With your eyes you said the word.
Within our souls a struggle had awoken.
And like the ring of crystal hardly heard,
the things we didn’t say were left unspoken.

The train of life sped on beyond back then.
The silence screeched like brakes unduly broken.
So many words were scribbled down in pen.
The things we didn’t say were left unspoken.

Night turned to day, and day turned into night.
Fate wobbled on the scales with every token.
The words rose like the sun in me, so bright —
The things we didn’t say were left unspoken.

Напитись толосу твого

Ліна Костенко

Напитись голосу твого,
того закоханого струму,
тієї радості і суму,
чаклунства дивного того.
Завмерти, слухати, не дихать,
зненацька думку перервать.
Тієї паузи безвихідь
красивим жартом рятувать.
Слова натягувать, як луки,
щоб вчасно збити на льоту
нерозшифрованої муки
невідворотну німоту.
Триматись вільно й незалежно,
перемовчати: хто кого.
І так беззахисно й безмежно
чекати голосу твого!

To Slake My Thirst Upon Your Voice

Lina Kostenko

To slake my thirst upon your voice,
upon that stream of loving madness,
that jubilation and that sadness,
to taste strange magic and rejoice.
To listen in attentive rapture
so keenly I forget my thought.
To wrestle free of quiet’s capture
with jests so desperately sought.
To drink your words as if to borrow
the strength I’ll need to break the dull
and unintelligible sorrow
of the inevitable lull.
To let our sudden silence sever
our words from us as if by choice.
And so defenselessly forever
to wait to savor your sweet voice!