Take — Serhiy Zhadan

Published in June of 2014 amid the war in Donbas, Ukraine.

In 2022, I read my translation of this poem at a rally for Ukraine in State College, Pennsylvania. It was printed in the Centre Daily Times coverage of the event.


Сергій Жадан

Візьми лише найважливіше. Візьми листи.
Візьми лише те, що зможеш сама нести.
Візьми рушники та ікони, візьми срібні ножі,
візьми дерев’яні розп’яття, золочені муляжі.

Візьми хліб і городину, потім іди.
Миніколи більше не повернемося сюди.
Миніколи більше не побачимо наші міста.
Візьми листи. Всі. До останнього злого листа.

Нам ніколи не повернутись до наших нічних крамниць.
Нам ніколи не пити з сухих криниць.
Нам ніколи більше не бачити знайомих облич.
Ми з тобою біженці. Нам з тобою бігти крізь ніч.

нам з тобою бігти вздовж соняшникових полів.
ам з тобою тікати від псів, спати поміж волів.
нам збирати воду в долоні, чекаючи в таборах,
дратувати драконів на бойових прапорах.

Друзі не вернуться, і ти не прийдеш назад.
Не буде задимлених кухонь, не буде звичних посад,
не буде сонного світла серед нічних осель,
не буде зелених долин і заміських пустель.

Буде розмазане сонце за плацкартним вікном.
Буде холерна яма, залита вапном.
Буде криваве взуття на жіночих ногах,
вимучені вартові в прикордонних снігах,

підстрелений листоноша з порожнім мішком,
підвішений за ребро священик із безжурним смішком,
цвинтарна тиша, гамір комендатур,
списки загиблих, друковані без коректур,

такі безкінечні, що навіть часу не стає
шукати в них щоранку ім’я своє.


Serhiy Zhadan

Take only what is important. Take letters you own.
Take only the things that you can carry alone.
Take the family cloths and icons, take the silver that gleams,
take the wooden crosses, the little gilded waxwork figurines.

Take bread and some vegetables, and then you must leave.
We will never again come back this way after this eve.
We will never again see our cities shine under the sun.
Take the letters. Take all of them. To the last angry one.

It is not for us to come back to that little cigarette store.
It is not for us to dry that well anymore.
It is not for us to find a familiar face in sight.
You and I are runaways and we must run all through the night.

It is for us to run along sunflower fields and to creep.
It is for us to flee dogs and hide among cattle to sleep.
We must catch the water with our hands in the camps where we must wait,
annoying the dragons on battle flags hung at the gate.

You will not come back, and friends will be lost in the mobs.
There will be no smoky kitchens, there will be no normal jobs,
there will be no porchlight that warms every person it greets,
there will be no green valleys and barren suburb streets.

There will be sun smeared past trains that never pull in on time.
There will be a cholera pit covered in lime.
There will be blood that leaks from women’s shoes as they go,
exhausted guards of gray borderlands buried by snow,

the murder of mailmen who carry an empty sack,
the priest with the carefree laugh that’s been hanged and lies dead on his back,
the silence of graveyards, the noise of one’s post,
lists of the dead that the editor read once at most,

so endless there is not even time, and gets boring,
to look for your own name in them every morning.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *